КУ НВК №16
У Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні людські втрати України від війни, включно із убитими, померлими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими, тими, хто відійшов разом із німцями, оцінюються у 8-10 мільйонів життів. Кількість українських жертв можна порівняти із населенням сучасної Австрії.
Україна опинилася в епіцентрі війни вже у вересні 1939 року. Протягом Другої світової війни бойові дії двічі прокотилися усією територією нашої Держави. У Червоній Армії загинув кожен третій (порівняно з кожним 20-м в армії Великої Британії). Наслідком зіткнення двох тоталітарних режимів стали небачені жертви як серед військових, так і серед цивільного населення України.
Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії планети та причина найбільших трагедій ХХ століття. У ньому взяло участь 80 % людства, загинуло від 50 до 85 мільйонів людей, бойові дії вели 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 року беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства, а також застосовано атомну зброю. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн чоловіків та жінок. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.
Український вимір Другої світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж у рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн:
німецько-польська війна 1939–1945 років (у 1939 році регулярна, а потім – підпільна);
польсько-радянська війна 1939 року (відома як “Визвольний похід в Західну Україну”);
радянсько-румунська війна 1940–1945 років (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину у 1940 році, потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни);
німецько-радянська війна 1941–1945 років (регулярна та підпільна, теж відома в радянській історіографії як “Велика Вітчизняна”);
німецько-українська війна 1941–1944 рр. (підпільна);
радянсько-угорська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської);
польсько-українська війна 1942–1947 років (підпільна);
радянсько-українська війна 1939–1954 років (підпільна).
Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням.
Також до українського виміру війни входить участь українців у бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській “Зимовій війні” 1939–1940 років) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком Другої світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 року(регулярна та підпільна), що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.
Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 року із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що тоді перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу: із заходу – нацистськими військами, зі сходу – радянськими. СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 року на боці нацистської Німеччини. Цього дня Червона армія перейшла тодішній радянсько-польський кордон - на допомогу німецькій - та окупувала Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 році ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.
Нацистсько-комуністичний союз було зруйновано 22 червня 1941 року із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху. Вигнання нацистів розпочалося восени 1943 року і завершилося наприкінці 1944-го Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил. Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших у Європі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів. Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомі з них - Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – “чорної піхоти”, депортації українців та інших народів.
ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ:
15 березня 1939 р. – проголошення незалежної Карпатської України. За декілька днів була окупована угорською армією.
23 серпня 1939 – підписання пакту Молотова-Ріббентропа. СРСР та Німеччина поділили сфери впливу в Європі.
1 вересня 1939 р. – Німеччина напала на Польщу. Тисячі українців воювали в польській армії проти нацистів.
17 вересня 1939 р. – СРСР напав на Польщу. Вторгнення завершилося приєднанням Галичини та Волині до СРСР.
22 червня 1941 р. – Німеччина напала на Радянський союз.
22 липня 1942 р. – гітлерівці захоплюють всю територію України.
Листопад 1944 р. – вигнання нацистів з території України.
8 травня 1945 р. – капітуляція нацистської Німеччини.
2 вересня 1945 р. – капітуляція Японії. Завершення Другої світової війни.
До середини 1950-х р. – боротьба українських повстанців проти радянської окупації.
Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 року СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 року означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі в Західній Україні тривав до 1954 року, а окремі сутички – до 1960-го.
Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (до 45 тис. осіб), Польщі (до 120 тис.), СРСР (понад 6 млн), США (до 80 тис.) і Франції (до 5 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси. За Україну воювали дві тоталітарні системи, які однаково не рахувалися з ціною людського життя.
Україна зазнала надзвичайних втрат внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових, підпільників і цивільних, 4-5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу. До 5 млн жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) становили 8-10 млн осіб.
У результаті бойових дій в Україні було зруйновано понад 700 міст і містечок, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишилися без даху над головою.
Жертви голокосту:
29-30 вересня 1941 року - 33,771 євреїв були розстріляні у Бабиному Яру;
до 1,5 млн. євреїв загинули загалом в окупованій Україні;
більше 2 млн. вивезені на примусові роботи до Третього Райху;
Жертви радянських репресій після вигнання нацистів:
близько 500 тис. репресовано на Західній Україні;
у травні-червні 1944 року – депортовано 230 тис. кримських татар, болгар, вірмен і греків.
Друга світова війна – свідчення прояву патріотизму, великих чеснот воїнів-українців, що боролися проти нацизму. За важких умов панування тоталітарної системи, ціною незчисленних утрат вони змогли захистити свій дім і свою Батьківщину. Жива пам’ять про такі події є застереженням для будь-якої країни, наочним аргументом на користь збереження незалежності, громадянського миру, єдності та злагоди у суспільстві. А також – запобіжним фактором від можливості повторення подібного сценарію.